Центр Помпіду, який є третім за відвідуваністю культурним об’єктом у Парижі, планується закрити на п’ять років для повної реконструкції. Центр сучасного мистецтва, який включає в себе галереї, бібліотеку та ресторан, відомий своїм унікальним зовнішнім виглядом, який складається з труб і трубопроводів. Будівлю, яка вже 50 років зачаровує шанувальників мистецтва та архітектури, чекають ремонтно-будівельні роботи, щоб забезпечити її майбутнє. Проект реконструкції, який включає модернізацію та видалення азбесту, оцінюється в 260 мільйонів євро (282 мільйони доларів). Раніше цього місяця міністр культури Франції Ріма Абдул Малак оголосила про проект, заявивши, що він «увічнить своє виживання».
Спочатку планувалося закритися у вересні 2023 року, але закриття було відкладено до закінчення літніх Олімпійських ігор, які відбудуться в Парижі в 2024 році. Помпіду, названий на честь колишнього президента Франції Жоржа Помпіду, щороку приваблює кілька мільйонів відвідувачів і відкриває один із найкращих видів на місто.
Проект реконструкції має на меті відновити «первісну утопію» Центру Помпіду, відповідаючи на культурні, суспільні та екологічні виклики найближчих років. Лоран Ле Бон, президент визначної пам’ятки, розповів CNN, що одним із основних моментів реконструкції стане нова тераса площею 1500 квадратних метрів із видом на західну частину міста. Робота також допоможе зменшити оплату електроенергії центру на 60%. «Ми, мабуть, одна з найбільш енергоспоживаючих будівель у Франції, тому це досить гарна новина», — сказав Ле Бон.
Хоча Центр Помпіду закрито на реконструкцію, відвідувачі все ще зможуть отримати доступ до деяких його пам’яток. 400 000 книг із публічної бібліотеки центру перемістять до Le Lumière, тимчасового об’єкта в паризькому районі Берсі, а твори мистецтва з Національного музею сучасного мистецтва будуть виставлені по всьому Парижу, Франції та за кордоном.
Центр Помпіду, спроектований архітекторами Ренцо Піано та Річардом Роджерсом, які створили одні з найвідоміших будівель за останні 50 років, був побудований на колишній автостоянці. Сам Помпіду надихався художніми музеями по той бік Атлантики. «Я дуже хотів би, щоб у Парижі був культурний центр, такий, який досі з нерівним успіхом намагалися створити в Сполучених Штатах, який був би і музеєм, і центром творчості», — сказав він в інтерв’ю виданню
Критики спочатку скептично поставилися до архітектурних планів із зовнішніми трубами, кажучи, що сині, червоні та зелені труби та морська архітектура будуть суперечити класичному османівському вигляду Міста вогнів. «Його прозвали океанським лайнером, нафтопереробним заводом, Богоматері Труб», — згадує Лоран Ле Бон. «Коли він вийшов із-під землі в самому серці Парижа — ми справді в історичному Парижі, в Маре — це викликало естетичний шок. «
Однак за півстоліття будівля, яку французький поет Франсіс Понж описав як «серце, м’яз, насос, що безперервно вдихає і видихає», стала національною пам’яткою. Це був простір, який житиме й дихатиме своїм часом, «не стільки пам’ятник, а більше, щоб винайти слово чи рух», — написав він у своєму буклеті «L’Écrit Beaubourg» у 1977 році.