Напруженість між Францією та Німеччиною заважає прийняттю рішень і викликає розбіжності в Європейському Союзі (ЄС). Хоча нещодавнє зображення президента Франції Еммануеля Макрона та його кабінету, які насолоджуються прогулянкою на човні зі своїми німецькими колегами в Гамбурзі, свідчить про гармонійну франко-німецьку дружбу, реальність зовсім інша. Дві країни ведуть боротьбу за владу навколо різних проектів ЄС, починаючи від спільних оборонних програм і закінчуючи ядерною енергетикою та відносинами з Китаєм.
Одним із найбільш суперечливих питань є реформа електроенергетики ЄС, коли Франція звинувачує Німеччину в спробі підірвати конкурентоспроможність її ядерної галузі. Рішення Німеччини припинити використання ядерної енергії після аварії на Фукусімі в 2011 році призвело до того, що країна бореться з різким зростанням вартості електроенергії, особливо після того, як її доступ до дешевого російського газу було закрито через конфлікт в Україні. Французькі чиновники вважають, що антиядерна політика Німеччини поширюється за межі її кордонів, щоб потенційно завдати шкоди ядерній промисловості Франції, яка виробляє дешеву електроенергію, що може дати країні конкурентну перевагу.
У Німеччині побоюються, що Франція може запропонувати державні контракти з фіксованою ціною на ядерну енергетику своєму національному енергетичному чемпіону, EDF, і використати отримані доходи для підтримки французької промисловості. Існує також занепокоєння, що французькі компанії зможуть переманити німецькі компанії через Рейн дешевшими цінами на енергію. Ці проблеми спричиняють поглиблення розриву між двома країнами та ускладнюють досягнення компромісу напередодні важливої енергетичної зустрічі ЄС 17 жовтня.
Напружені відносини між Францією та Німеччиною виходять за рамки технічних розбіжностей і відображають ширші відмінності в економічних інтересах і баченні майбутнього ЄС. Президент Франції Макрон виступає за «стратегічну автономію» Європи, закликаючи континент не покладатися на зовнішню силу в секторах, які можна використати для отримання політичної вигоди. Натомість Німеччина історично покладається на американську військову парасольку для забезпечення безпеки.
Крім того, віра Німеччини в «Зміни через торгівлю», ідея про те, що торгівля між державами може запобігати конфліктам і підтримувати демократію, суперечить більш наполегливому підходу Франції. Хоча Німеччина була обережною через свої значні інвестиції в Китаї, Франція готова прийняти зростаючий ризик помсти з боку Пекіна. Ці суперечливі точки зору були очевидними під час нещодавнього розслідування Брюсселем щодо китайських електромобілів, яке Франція підтримала, а Німеччина висловила застереження.
Порушення комунікації та довіри між Францією та Німеччиною не залишається непоміченим іншими європейськими чиновниками. Очікується, що це ускладнить процес прийняття рішень щодо таких важливих питань, як майбутня підтримка України та інші важливі рішення ЄС. Майбутня неформальна зустріч між Макроном і канцлером Німеччини Олафом Шольцом у Гамбурзі спрямована на вирішення цієї напруженості, але аналітики залишаються скептичними щодо перспектив врегулювання.
Зрештою, напружені франко-німецькі відносини підкреслюють виклики, з якими стикається ЄС, коли він намагається вирішувати складні проблеми та знаходити спільну мову між державами-членами. Оскільки Франція та Німеччина є двома найбільшими державами в ЄС, співпраця та згуртування є вирішальними для успіху європейських проектів. Проте нинішні розбіжності підкреслюють необхідність подолання розриву між різними національними інтересами та баченням майбутнього Європи.