Місто Х'юстон нещодавно оприлюднило плани переселення мешканців, які живуть поблизу дуже забрудненої залізничної станції Юніон-Пасіфік. Це токсичне місце, переважно населене чорношкірими та латиноамериканцями, демонструє тривожні показники захворюваності та смертності. Тестування показало, що 79% зразків ґрунту в околицях перевищили регіональний рівень скринінгу раку, встановлений Агентством з охорони навколишнього середовища США (EPA), а деякі концентрації перевищували ліміт більш ніж у 1900 разів. EPA також виявило чотири чіткі кластери раку та рівень дитячої лейкемії, який був на 350% вищим, ніж очікувалося. Щоб виправити цю жахливу ситуацію, Х'юстон виділив приблизно 24-26 мільйонів доларів на пакет переселення.
Значення плану Х'юстона виходить за межі простої зміни адрес мешканців. Він закладає основу для місцевих відшкодувань, визнаючи історичний зв’язок між расовою несправедливістю та екологічною шкодою в Сполучених Штатах. Від експлуатації афроамериканців в епоху поневолення до подальшого впровадження фабрик і промислового забруднення, кольорові спільноти несуть на собі основний тягар погіршення навколишнього середовища. Дискримінаційна житлова політика, будівництво автомагістралей і обмежений доступ до зелених насаджень ще більше ускладнили проблему, увічнивши цикл екологічної нерівності.
Крім того, політика, яка закріплювала расові розриви в багатстві, наприклад сегрегація, зонування для однієї сім’ї та винятковий характер програм, як-от Законопроект про ГІ, загнала багато сімей у пастку в цих екологічно погіршених районах. Наслідки минулого впливу забруднення включають підвищену смертність від раку, що підкреслює нагальну потребу у відшкодуванні та репаративних заходах.
Хоча в екологічній політиці досягнуто прогресу, дані однозначно вказують на те, що чорношкірі американці непропорційно піддаються впливу токсичного та небезпечного середовища. Вони на 75% частіше проживають поблизу небезпечних місць, а забруднення повітря зростає в районах з більшим небілим населенням. Крім того, недостатні інвестиції в райони, які раніше були перекреслені, означають, що переважно громади меншин відчувають у середньому різницю температур до 5 градусів під час спеки.
Визнання Х'юстоном своїх моральних і фінансових зобов'язань щодо усунення жителів від небезпеки є значним кроком вперед. Однак життєво важливо вийти за рамки простого переселення та подбати про довготривалий вплив токсичного впливу на окремих людей і громади. Компенсація повинна включати відшкодування для сімей, які вже переїхали за власний рахунок через шкідливий вплив забруднення. Більше того, слід враховувати наявність токсинів, що зберігаються в організмах жертв, і шкоду, що виникає між поколіннями, що увічнює кластери хвороб і негативно впливає на фізичне та фінансове благополуччя сімей.
Держави мають моральний і практичний обов’язок усунути цю історичну несправедливість. Виправлення екологічної несправедливості є не лише кроком до подолання расових розривів у здоров’ї, багатстві та добробуті, але й засобом пом’якшення впливу екологічної шкоди з метою сприяння загальному расовому прогресу.
Беручи до уваги зростаючі загрози, пов’язані зі зміною клімату, особливо для громад, які історично стикалися з расовою дискримінацією, необхідним є більш репаративний політичний підхід. Вкрай важливо звернути увагу як на теперішню, так і на минулу шкоду та розробити муніципальну політику в тандемі з федеральними відповідями, які визнають і виправляють глибоко вкорінений зв’язок між екологічною несправедливістю та расизмом. Хоча можуть виникнути дебати щодо ефективності місцевих репарацій у ліквідації розриву в багатстві, міста, безсумнівно, зобов’язані усунути цю теперішню та минулу шкоду.
Справа Х’юстона тепер слугує моделлю для інших міст із подібною історією екологічної несправедливості, таких як міста Алабами та Луїзіани, щоб наслідувати цей приклад. Ці міста повинні не лише розглянути зусилля щодо переселення, але й запровадити комплексні пакети компенсацій, які передбачають не лише допомогу у переселенні, але й компенсацію за шкоду, яку зазнали постраждалі громади. Роблячи це, міста можуть почати виправляти несправедливість минулого, пом’якшити поточну екологічну диспропорцію та прокласти шлях до більш справедливого та сталого майбутнього.