Після нещодавнього державного перевороту в Габоні та серії подібних подій в інших франкомовних країнах Африки Франція зіткнулася з моментом роздумів щодо свого підходу до континенту. Президент Еммануель Макрон пообіцяв змінити відносини з Африкою та покласти край Françafrique, постколоніальній системі політичного та економічного впливу, яку Франція чинила на свої колишні колонії. Однак останні події показали, що вплив Франції в регіоні падає, а її політика щодо Африки знаходиться в хаотичному стані.
Переворот у Габоні, а також попередні перевороти в Нігері, Малі, Гвінеї, Буркіна-Фасо та Чаді оголили обмеження давньої стратегії Франції. Ці країни історично підтримували тісні зв’язки з Францією з глибокими економічними, політичними та безпековими зв’язками. Проте потрясіння в цих країнах свідчать про те, що Франція більше не може диктувати курс відносин у регіоні. Армії цих країн за підтримки громадськості зараз скидають лідерів, які були або обрані демократичним шляхом, або призначені через їхні зв’язки із Заходом, зокрема через Париж.
Ця ситуація змушує Францію переглянути свою політику в Африці. Вона повинна постати перед питанням, що робити зі своєю військовою присутністю на континенті, оскільки присутність французьких військ дала Парижу важіль впливу на Сполучені Штати, але також породила недовіру серед африканських країн. Крім того, Франція повинна вирішити, як співпрацювати зі своїми франкомовними союзниками в регіоні, багато з яких є автократичними правителями, які десятиліттями утримували владу або прийняли владу від своїх батьків.
У минулому французькі керівники часто надавали перевагу стабільності над справжньою демократією у франкомовній Африці. Це призвело до постійної підтримки або толерантності до диктаторів і деспотів, які гнобили свій народ і брали участь у корупції. Однак жагу справжньої демократії серед африканців більше не можна ігнорувати. Франція надає перевагу стабільності за рахунок прозорості та підзвітності.
Однак важливо визнати, що корупцію та безгосподарність у цих режимах не можна приписати лише Франції. Африканські лідери також повинні взяти на себе відповідальність за неправильне використання ресурсів і брак розвитку, який відчуває їхній народ. Розчарування серед населення, як це видно в Габоні та інших країнах, виникає через неспроможність лідерів задовольнити потреби своїх громадян і справедливо розподілити багатство.
Нещодавні події в Габоні та інших країнах повинні послужити тривожним дзвінком для Франції, щоб переглянути свою політику в Африці. Зменшення впливу Франції в Західній Африці означає зміну динаміки влади, оскільки країни стверджують свій суверенітет і вимагають справжнього демократичного правління. Надзвичайно важливо, щоб Франція працювала над новим підходом, який надає пріоритет належному управлінню, сталому розвитку та наданню африканським націям можливості формувати власне майбутнє.