Стикаючись із зростаючим потоком шукачів притулку, Велика Британія винайшла спірне рішення гострої проблеми міграції: відправити мігрантів до Африки. План, спочатку запропонований колишнім прем’єр-міністром Борисом Джонсоном у квітні 2022 року, мав на меті швидку депортацію несанкціонованих осіб до Руанди, розташованої приблизно за 4000 миль. Однак, незважаючи на те, що минуло два роки з моменту його запровадження, Велика Британія зіткнулася з численними юридичними невдачами і ще не здійснила жодної депортації до цієї центральноафриканської країни. Нинішній прем’єр-міністр Ріші Сунак зробив успіх цього плану головним напрямком своєї політичної кар’єри.
Зростання кількості шукачів притулку, які в'їжджають до Великобританії, стало серйозним занепокоєнням, що відображає ширшу тенденцію в Європі. У 2023 році приблизно 30 000 осіб перетнули Ла-Манш на небезпечних невеликих човнах, що на 36% менше, ніж у попередньому році. Незважаючи на це зниження, цього року цифри знову зросли, і протягом першого кварталу до Великобританії прибула рекордна кількість мігрантів. Більшість із цих людей походять із таких країн, як Іран, Сирія, Албанія, Ірак та Афганістан. У той час як майже 90% зрештою отримують притулок через встановлені правові рамки, ескалація цифр посилила громадське занепокоєння та політичний тиск.
Міграційна криза підвищила занепокоєння суспільства щодо імміграції та надання притулку у Великобританії, незважаючи на те, що шукачі притулку становлять невелику частку від загальної кількості новоприбулих. Консервативна партія на чолі з Сунаком пообіцяла скоротити чисту міграцію, але в 2022 році її кількість зросла до рекордного рівня в 745 000, головним чином через іммігрантів з-за меж ЄС, які користуються легальними шляхами. Приблизно третина британців вважають імміграцію та надання притулку однією з головних проблем країни, поступаючись таким питанням, як вартість життя, економіка та охорона здоров’я. Уряд Сунака стикається з викликами з боку правих фракцій, таких як партія Reform UK, яку підтримує Найджел Фарадж, яка виступає за суворіший імміграційний контроль.
Угода Великої Британії з Руандою передбачає відправлення шукачів притулку до африканської країни для розгляду справ без гарантії повернення, навіть якщо їхні заяви буде схвалено. Руанда під керівництвом президента Пола Кагаме розглядає цю угоду як можливість продемонструвати міжнародній спільноті свою постконфліктну реконструкцію та ефективне управління. Хоча прийняття Руандою мігрантів узгоджується з її бажанням глобального визнання, ексклюзивність цього партнерства означає відсутність альтернативних приймаючих країн, які бажають брати участь у схемі депортації Великобританії.
Незважаючи на початковий план переселення невеликої кількості мігрантів до Руанди, Велика Британія очікує поступового збільшення цієї цифри з часом. Головною метою залишається стримування; Однак критики стверджують, що використання історичного контексту Руанди, пов’язаного з конфліктом, як стратегії стримування, увічнює застарілі стереотипи та неправильне уявлення про поточну стабільність країни.
Фінансові прогнози оцінюють вартість кожного переміщення в 170 000 фунтів стерлінгів на людину, причому програма вважається економічно ефективною, лише якщо їй вдасться переконати значну частину потенційних шукачів притулку. Наявність майже 100 000 незавершених справ підкреслює терміновість реалізації схеми депортації. Оскільки щоденні витрати на утримання мігрантів у різних закладах становлять 8 мільйонів фунтів стерлінгів, Велика Британія виділила значні кошти на підтримку програми депортації, включаючи інвестиції в інфраструктуру Руанди та операційні витрати. Незважаючи на юридичні перешкоди та опозицію, Сунак сповнений рішучості просуватись у своїй програмі депортації, маючи на меті розпочати перші рейси до Руанди до липня, очікуючи на схвалення законодавчого органу.