Того самого дня, коли Азербайджан святкував капітуляцію сепаратистських вірменських бойовиків у Нагірному Карабасі, багато жителів столиці сепаратистського регіону, Степанакерта, брали участь у дивній діяльності. Їх бачили, як спалювали стоси паперу, побоюючись, що будь-яка документація, яка пов’язує їх із де-факто урядом, призведе до переслідувань під владою Азербайджану. Хоча нещодавнє припинення вогню, можливо, поклало край кривавому конфлікту за контроль над регіоном, зростає занепокоєння щодо потенційної гуманітарної кризи, яка може послідувати. Азербайджан висловив намір «реінтегрувати» Нагірний Карабах, піднявши питання про долю етнічних вірмен регіону та можливість насильства або масового відтоку.
Не секрет, що Азербайджан прагне відновити повний контроль над Нагірним Карабахом, анклавом, який десятиліттями перебував під контролем вірменських сепаратистів, незважаючи на міжнародне визнання його частиною Азербайджану. Попередні війни та численні угоди про припинення вогню показали, що міцного миру в цьому регіоні нелегко досягти. Недавня угода між двома сторонами йде ще далі: Нагірний Карабах погоджується на повне роззброєння своїх збройних сил. Проте офіційні особи Азербайджану вимагають додаткових заходів, зокрема розпуску де-факто уряду, який керує Нагірним Карабахом.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв чітко дав зрозуміти, що урядовці Карабаху мають зробити вибір – повністю інтегруватися в Азербайджан або зіткнутися з наслідками. Відбулися дискусії між офіційними особами Баку та Карабаху, зосереджені на гуманітарних питаннях і потребах у постачанні основних товарів, таких як паливо та продовольство. Азербайджанська делегація запевнила, що ці прохання будуть задоволені. Однак помітне занепокоєння зосереджено навколо потенційного процесу реінтеграції та його наслідків. Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і міжнародні експерти неодноразово попереджали про можливі етнічні чистки вірменського населення в анклаві.
Нагірний Карабах перебував у блокаді протягом кількох місяців, а військовий контрольно-пропускний пункт перешкоджав імпорту продовольства, а мешканці були вразливі до голодної смерті. Гуманітарні організації та іноземні ЗМІ не змогли отримати доступ до регіону, що ускладнило перевірку повідомлень про напади та пересування мирних жителів. Повідомлення про інтенсивні обстріли та облоги в різних селах малюють похмуру картину ситуації. Тисячі жителів Карабаху вже втекли в аеропорт, де дислокуються російські миротворці.
Для тих етнічних вірмен, які вирішили залишитися, невизначеність і страх нависають над головою. Хоча деякі вирішили евакуюватися, залишається відкритим питання про те, хто сприятиме їх від’їзду, якщо блокаду врешті-решт буде знято. Крім того, виникають занепокоєння щодо можливого затримання або переслідування тих чоловіків, які брали участь у минулих конфліктах або обіймали посади в де-факто владі. Ситуація складна і неорганізована.
Існують також припущення про те, куди потенційно можуть піти карабаські вірмени, якщо вони зможуть евакуюватися. Уряд Вірменії заявив, що не має наміру їх переселяти, натомість вірячи в їхнє право жити безпечно та гідно у своїх домівках. Якщо така безпека вважається неможливою, можливо, доведеться прийняти інші рішення, хоча жодних конкретних даних не надано.
Говориться про те, як Азербайджан планує демонтувати існуючі інституції в Нагірному Карабасі та створити власні. Регіон має давню історію автономії, будучи самоврядною державою де-факто. Руйнування існуючих інституцій без будь-яких інтеграційних зусиль може поставити під загрозу майбутні зусилля з розбудови миру. Крім того, поширена думка, що Азербайджан вдасться до сили, якщо вірмени в анклаві відмовляться прийняти азербайджанське громадянство. Це викликає занепокоєння щодо можливого подальшого насильства та переміщення вірменських громад з регіону.
У найкращому випадку можливі символічні інтеграційні зусилля, що нагадують потьомкінське село, спрямовані на те, щоб справити враження на міжнародну спільноту. Однак у довгостроковій перспективі може бути застосована систематична демографічна інженерія, щоб витіснити вірменські громади з регіону. Ситуація залишається невизначеною, життя етнічних вірмен Нагірного Карабаху висить на волосині.