Рівень води в озері Тітікака, найвищому судноплавному озері у світі та найбільшому в Південній Америці, переживає шокуюче та стрімке зниження. Це безпрецедентне падіння рівня води є прямим результатом екстремальної зимової спеки, яка мала згубний вплив на місцеву громаду. Зменшення рівня води впливає не лише на туризм, а й на рибальство та сільське господарство, які мають вирішальне значення для існування жителів.
Озеро Тітікака вже давно є популярним місцем для відвідувачів завдяки його приголомшливим блакитним водам і просторому небу. Це «внутрішнє море», яке охоплює понад 3200 квадратних миль через Перу та Болівію, є домом для корінних громад, таких як аймара, кечуа та урос. Розташоване на висоті приблизно 3800 метрів у гірському масиві Анд, воно має титул найвищого судноплавного озера у світі. Однак ця надзвичайна висота також піддає озеро впливу високого рівня сонячної радіації, що призводить до збільшення випаровування та подальшої втрати води.
З населенням понад три мільйони людей, які покладаються на озеро для риболовлі, сільського господарства та туризму, зниження рівня води становить значну загрозу для економіки регіону. Наслідки кліматичної кризи посилили природні коливання рівня води, що призвело до більш екстремальних змін. Рекордна зимова спека посилила випаровування та погіршила вже існуючий дефіцит води, спричинений посухою.
Експерти з національної метеорологічної та гідрологічної служби Перу (Senamhi) повідомляють, що кількість опадів у цьому районі була на 49% нижчою за середню з серпня 2022 року по березень 2023 року. Цей критичний період включає сезон дощів, коли рівень води зазвичай відновлюється. Якщо озеро продовжуватиме випаровуватися з такою тривожною швидкістю, прогнозується, що до грудня рівень води досягне найнижчої точки з 1996 року, і Сенамі назвав цю ситуацію «дуже серйозною».
Це зниження рівня води не є ізольованим випадком, а частиною поступової тенденції, яка спостерігається в останні роки. Дослідження, що аналізує супутникові знімки з 1992 по 2020 рік, показало, що озеро Тітікака втрачає близько 120 мільйонів метричних тонн води щорічно, головним чином через зміни опадів і характеру стоку.
Натуральне господарство рибальських громад навколо озера серйозно постраждало від низького рівня води, що загострило існуючі проблеми, такі як зменшення рибних запасів, спричинене забрудненням і надмірним виловом. Крім того, сільське господарство також постраждало через посуху, коли посіви зазнали значної шкоди під час останнього сезону збору врожаю. Негативно вплинули на такі місцеві продукти харчування, як кіноа, картопля та овес, які використовуються на корм худобі.
Крім того, індустрія туризму зазнала удару, оскільки човни, які використовувалися для перевезення відвідувачів через озеро, застрягли на мілині через спад води. І без того маргіналізована економіка регіону ще більше постраждала через наслідки пандемії COVID-19 і соціальних заворушень. Пуно, регіон, що охоплює перуанську сторону озера Тітікака, довгий час був синонімом нерозвиненості та маргіналізації в країні.
Місцеві торговці текстилем, як-от Хуліан Уаттамарка, значною мірою покладаються на туризм, і зниження рівня води вплинуло на їхні засоби до існування. Відсутність відвідувачів під час останніх акцій протесту додала до їхніх проблем, утримуючи потенційних туристів від відвідування регіону. У результаті багато людей були змушені покинути цю територію в пошуках кращих можливостей або предметів першої необхідності, таких як їжа, що загострює існуючі проблеми в регіоні.
Історично посухи спричиняли хвилі міграції, оскільки натуральне господарство занепадало через брак їжі. Попередня посуха в 1991 році призвела до значних переміщень населення. Нинішня криза посухи загрожує створити подібні наслідки, змусивши більше людей покинути свої домівки.
Для корінних жителів уросів, таких як Назаріо Чарка, зниження рівня води становить додаткову загрозу. Народ Урос живе на плавучих островах, зроблених із сухого очерету тотора, яких зараз стає мало через зниження рівня води. Сталість їхнього способу життя та їх здатність продовжувати вплітати очерет в острови, будівлі та човни знаходяться під загрозою.
Заглядаючи вперед, майбутнє здається похмурим. Очікується, що нинішня подія Ель-Ніньо, яка характеризується вищими за норму температурами в тропічній частині Тихого океану, триватиме щонайменше до лютого 2024 року. Ці умови сприятимуть зниженню рівня опадів у регіоні Анд, що оточує озеро Тітікака.
Подолання цієї кризи вимагає довгострокових стратегій захисту громад, які залежать від озера. У той час як на коливання рівня води впливають мінливість клімату та природні коливання, загострення впливу зміни клімату підкреслює потребу в постійних зусиллях з управління та пом’якшення. Вразливість місцевих громад, які в першу чергу залежать від озера як засіб існування, підкреслює нагальність вирішення проблеми посилених коливань рівня води.