Є щось у природній, незайманій красі Нової Зеландії, що приваблює мандрівників з усіх куточків світу. Засніжені вершини, скляні озера, стежки, що звиваються крізь таку глибоку тишу, що здається стародавньою. Але починаючи з кінця цього року, іноземні туристи, які сподіваються вдихнути цю магію, можуть зіткнутися з тим, що їм доведеться платити трохи більше за цей привілей.
Прем'єр-міністр Крістофер Лаксон, виступаючи цими вихідними, чітко виклав це. Роками відвідувачі блукали такими місцями, як Мілфорд Трек, або милувалися горою Кук, не платячи ні цента. Тепер це ось-ось зміниться. Незабаром іноземних туристів попросять сплатити збір — десь від 20 до 40 новозеландських доларів (приблизно від 12 до 24 доларів США) — під час відвідування певних заповідних зон з високою відвідуваністю. І це не просто символічна сума; чиновники оцінюють, що цей крок може принести близько 62 мільйонів новозеландських доларів на рік.
Чому зараз? Відповідь не зовсім загадка. Після боротьби з рецесією Нова Зеландія посилює свою увагу на туризмі як одному з головних механізмів для відновлення економіки. А з огляду на величезну кількість іноземних відвідувачів, які відвідують найвідоміші місця відпочинку на природі країни, а в деяких районах вони часто становлять понад 80% пішохідного трафіку, уряд бачить у цьому можливість.
Люксон, не соромлячись висловів, сказав, що часто чує здивування від іноземних друзів щодо того, наскільки вільно доступні природні перлини Нової Зеландії. «Це справедливо, — пояснив він, — що в цих особливих місцях іноземні відвідувачі роблять додатковий внесок». Він наголосив, що ці гроші не зникнуть у загальній скарбниці. Вони будуть спрямовані назад у місця, які люди приїжджають побачити — для збереження стежок, підтримки інфраструктури, захисту тендітних екосистем, які вже демонструють знос від надмірного використання.
Серед перших місць, які будуть у центрі уваги: Кафедральна бухта, Альпійський перехід Тонгаріро, стежка Мілфорд і, звичайно ж, величний фон гори Кук. Це місця, закарбовані на листівках і туристичних блогах, але також глибоко вкорінені в національній ідентичності. Ось чому, хоча туристи почнуть платити цей збір, місцеві жителі — ні. Як зазначив Luxon, новозеландцям не потрібно платити за те, щоб побачити те, що, по суті, є їхнім правом за народженням.
Це не єдиний крок уряду для вдосконалення туристичної стратегії. У листопаді буде скасовано транзитну візу, яка раніше була потрібна для китайських мандрівників, що є сигналом того, що Нова Зеландія хоче залишатися привабливою — і доступною — для одного зі своїх найбільших туристичних ринків.
Все це малює картину країни, яка намагається знайти делікатний баланс. З одного боку, їй потрібен туризм — це рятівне коло. З іншого боку, вона хоче переконатися, що те, що приваблює сюди людей, не буде розтоптане під тягарем власної популярності.
Безсумнівно, деякі мандрівники будуть бурчати на додаткові витрати. Але інші можуть розпізнати логіку: коли вам надається доступ до такого надзвичайного місця, невеликий внесок, щоб зберегти його таким, яким воно є, може бути частиною угоди.
Зрештою, якщо ці гірські стежки та річки, що живляться льодовиками, мають залишатися незайманими для майбутніх поколінь, хтось повинен допомогти нести цей тягар.