Триваючий конфлікт у Судані між військовими та воєнізованою групою Сил швидкої підтримки (RSF) переріс у смертельну битву за контроль над країною, у якій, як повідомляється, сотні загиблих і тисячі поранених. Ситуація викликала побоювання, що конфлікт може перерости у повномасштабну громадянську війну та залучити регіональні сили. Це насильство порушило плани створення уряду з розподілом влади, який мав на меті прокласти шлях до демократичних виборів і потенційно відновити мільярди доларів замороженої іноземної допомоги.
Збройні сили Судану протягом тривалого часу були провідною силою в країні. Вона підтримувала диктатора Омара аль-Башира протягом трьох десятиліть, перш ніж скинути його у 2019 році після місяців протестів проти шаленої інфляції та жорстокості держави. Однак у 2021 році армія на чолі з генерал-лейтенантом Абделем Фаттахом аль-Бурханом повалила непросту перехідну коаліцію цивільних і військових, яка керувала країною після народного повстання. Переворот викликав заворушення та смертоносне придушення силами безпеки, розвіявши надії на швидкий перехід до демократії. З майже повним контролем генералів на перший план вийшло тривале суперництво між військовими та RSF.
RSF має коріння в підтримуваних урядом збройних формуваннях джанджавід, які тероризували західний регіон Судану Дарфур під час бойових дій на початку 2000-х років, і очолює їх колишній торговець верблюдами Мохамед Хамдан Дагало. Колишній наглядач Башира, Дагало допоміг повалити його в 2019 році та став заступником квазіпрезидентської Суверенної ради, фактично другим у Судані. Не маючи повітряних сил і танків, RSF є досвідченою бойовою силою, яка роками веде боротьбу з повстанцями та бере участь у війні під проводом Саудівської Аравії проти повстанців-хуситів у Ємені. Відповідно до запропонованої армією угоди про розподіл повноважень, RSF були б складені до регулярних військових, втрачаючи свою незалежність. Це було б гірким ударом для Дагало, який, як вважають, має президентські амбіції та налагодив тісні стосунки з Росією в останні роки.
За даними офіційних осіб ООН, бої охопили частини столиці Хартума, і насильство сталося принаймні в шести штатах. Обидві сторони стверджували, що контролюють ключову інфраструктуру, таку як міжнародний аеропорт і суспільне мовлення, але важко перевірити, чи якась сторона має перевагу. Кілька спроб припинити вогонь зазнали невдачі, що викликало побоювання щодо повномасштабної громадянської війни в країні з населенням 45 мільйонів людей. Цивільне населення тікає з постраждалих районів, зокрема до Чаду, Єгипту та Південного Судану. Посольства США та інші посольства евакуювали персонал, а Рада безпеки ООН закликала сторони припинити бойові дії.
При Баширі Судан був ізольований на міжнародній арені, і він очолив ісламістську революцію, яка на деякий час у 1990-х роках перетворила Судан на притулок для таких терористів, як Усама бін Ладен. Пізніше Міжнародний кримінальний суд звинуватив Башира у ймовірних військових злочинах і геноциді в Дарфурі. Після його повалення США скасували свій тридцятилітній список Судану як спонсора тероризму, і його поступово знову прийняли західні країни, які побачили в ньому потенційного нового союзника в Африці, а також приклад демократизації в Вони зіткнулися з конкуренцією з боку Китаю, який підтримував портові та залізничні проекти, і Росії, яка продовжувала тактику нарощування впливу серед керівництва слабших африканських держав. Російська група Вагнера задіяна в золотодобувному секторі Судану.
Це насильство є останнім у серії невдач демократії в Африці після недавніх переворотів у Малі та Буркіна-Фасо. Тривалий конфлікт у країні, яка за десятиліття своєї незалежності пережила незліченну кількість повстань, може залучити сусідів Судану, безпосередньо чи через підтримку проксі-сил, з потенційно серйозними наслідками для регіональної безпеки та ризикуючи життям мільйонів. Це також може ще більше ускладнити переговори, спрямовані на вирішення протистояння щодо заповнення гігантської гідроелектростанції, яку Ефіопія будує на притоці річки Ніл, що загрожує перервати водопостачання вниз за течією в Єгипті та Судані.
Судан залишається однією з найбідніших країн світу, посідаючи 170 місце серед 189 країн за індексом людського розвитку Програми розвитку ООН. Після повалення Башира такі установи, як Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, обговорювали відновлення підтримки, а його перехідні правителі намагалися забезпечити західні інвестиції. Путч 2021 року зірвав це з колії, змусивши багатьох донорів відмовитися від бюджетної підтримки, а уряд, очолюваний військовими, з усіх сил намагався покрити дефіцит фінансування. Уряд Судану намагався диверсифікувати економіку, заохочуючи видобуток корисних копалин, але він залишається новою галуззю, і більшість людей залежить від натурального сільського господарства.