Ще до того, як сонце з'явилося на горизонті в п'ятницю, Далтон Райс взув кросівки і побіг вздовж річки Гуадалупе в Кервіллі. Було тихо. Волого. У повітрі відчувався легкий дощ. Він закінчив біг близько 4 ранку — ще один ранній старт для міського менеджера. Але вже за годину його телефон почав світитися. Одне надзвичайне повідомлення за іншим. Гуадалупе вийшла з берегів.
До 5 ранку сонна річка перетворилася на бурхливого монстра. За даними офіційних осіб, рівень води піднявся на 26 футів за менш ніж годину. Уявіть собі — хвиля, вища за двоповерховий будинок, за час, який потрібно, щоб поснідати. Це був не просто сильний дощ. Це був потоп, стіни води, що насувалися на кемпінги та парки для автофургонів, заповнені сім'ями, які насолоджувалися довгими вихідними.
Одним з найбільш постраждалих місць був літній табір для дівчаток. Рятувальні команди, пробираючись крізь бруд і уламки деревини, досі витягують з-під завалів тих, хто вижив. Загиблими визнано щонайменше 70 осіб. Десятки дітей досі вважаються зниклими безвісти. Річка не просто затопила — вона поглинула життя, домівки, спогади.
Небо, ніби не закінчивши, продовжувало плакати протягом вихідних. І з кожним новим громом і дощем все голосніше лунали ті самі питання: чи були ми готові до цього? Чи можна було це запобігти?
Останнім часом Техас безперервно бореться з стихією. Ураган Беріл залишив без електроенергії мільйони людей. Шторм з вітрами, достатньо сильними, щоб вибити вікна хмарочосів, пронісся через Х'юстон. Лісові пожежі спалили Паньхендл. Схоже, штат не може перевести подих.
Вчені вказують на зміну клімату — тепліші океани, вологіше повітря, непередбачувані штормові цикли. Катастрофи більше не чекають. Вони приходять групами, б'ють сильніше, швидше, майже без попередження.
Саме це, здається, і сталося в Кервіллі. Нім Кідд, голова Техаського відділу з надзвичайних ситуацій, сказав, що прогнози ніколи не передбачали такої кількості опадів. Навіть близько. Національна метеорологічна служба випустила попередження — у четвер ввечері про можливість повені, а ввечері — про раптову повінь, але цього було недостатньо.
І тепер люди задаються питанням: чи були ці попередження занадто слабкими і запізнілими? Конгресмен Хоакін Кастро висловив занепокоєння, вказавши на скорочення штату Національної метеорологічної служби. Менше експертів, менше очей на радарі. Можливо, це сповільнило процес. Можливо, ні. Але це питання, яке варто задати.
Цифри вражають. У Стрітері, приблизно за 100 миль на північний захід від Остіна, випало понад 20 дюймів дощу. У Гексті — 18 дюймів. Це більше, ніж випадає в деяких містах за рік — випало за одну ніч.
До світанку повені проклали собі шлях через будинки і залишили людей на дахах. Деякі мешканці кажуть, що їхні телефони ніколи не дзвонили з попередженнями. Інші, як ті, хто вижив, опитані місцевим суддею, отримали повідомлення достатньо рано, щоб втекти. Непослідовність тільки додає плутанини.
Міністерство внутрішньої безпеки заявляє, що федеральна допомога була на місці ще до того, як пішов дощ. Але коли річка піднімається на 26 футів за 45 хвилин, чи може бути щось достатньо швидким?
Вчені називають це «подією тисячоліття». Іншими словами, ймовірність її виникнення в будь-якому році становила 0,1%. Але ось у чому справа — ми все частіше спостерігаємо такі так звані «рідкісні» події. Послідовні катастрофи. Пожежа за пожежею, буря за бурею. Вони вже не рідкісні. Вони стають ритмом.
Страхові компанії намагаються встигнути за позовами. Техасці знову перебирають те, що залишилося від їхніх будинків. І все ж небо ще не закінчило. Падає ще більше дощу. Видано ще більше попереджень про повені.
Райс, міський голова, який вийшов на пробіжку перед початком кошмару, сказав, що рятувальні команди перейшли до пошуків по сітці — ретельної, повільної роботи, пошуку тіл, ознак життя, відповідей.
Ніхто не вдає, що все закінчилося. Ніхто не вдає, що буде легко. Але зараз у Техасі зростає реальне відчуття — занадто багато штормів підштовхнули ситуацію до критичної межі. І коли вода спадає, починається розплата.