Останнє дослідження, опубліковане в журналі Товариства досліджень розвитку дитини, показує, що сором’язливість може бути почуттям або рисою. Під час дослідження 152 дитини віком 7 і 8 років виголошували промову, яку знімали на відео та показували іншим дітям. Дослідники досліджували різні фактори, такі як фізіологічна реакція на небезпеку, нервова поведінка та реакція на вплив, а батьки повідомляли про схильність своїх дітей до сором’язливості до дослідження. Дослідження показало, що близько 10% дітей, які демонстрували високий рівень стресу під час виступу, також з часом демонстрували відносно високий рівень сором’язливості, що вказує на те, що сором’язливість може бути частиною їхнього темпераменту.
Крім того, дослідження показало, що приблизно 25% дітей, за словами їхніх батьків, не були сором’язливими, але продемонстрували вищий рівень реагування на соціальний стрес у зв’язку з виступом. Це відкриття свідчить про те, що сором’язливість у відповідь на мовленнєве завдання є звичайним, нормативним досвідом для дітей цього віку. Однак для деяких темпераментно сором’язливих дітей бути в центрі уваги може бути стресом у часі та в різних контекстах.
Обмеження дослідження включають те, що досліджувані діти були переважно білими та належали до того самого соціально-економічного середовища, яке не є цілком репрезентативним для більшої популяції. Тому необхідні масштабніші та різноманітніші дослідження, щоб відстежити появу груп дітей у різних спільнотах і побачити, наскільки успішно ці діти досягають успіху з часом.
Примітно, що сором'язливий темперамент не завжди так цінується суспільством, як більш комунікабельні особистості, але це не означає, що з ним щось не так. Важливо визнати, що кожен може іноді відчувати сором’язливість, залежно від обстановки. Більше того, сором’язливі люди також можуть мати щасливе світське життя, навіть якщо вони не найпишучіші люди в кімнаті.
Однак приблизно у половини найбільш постійно сором’язливих дітей розвивається тривожний розлад, що викликає занепокоєння. Батьки повинні подумати про втручання, якщо їхні діти відчувають труднощі з роботою в школі, заводячи чи зберігаючи друзів або беручи участь у типових заходах, таких як клуби чи спорт.
Хоча сором’язливість сама по собі не є проблемою, сім’ї повинні стежити за ознаками тривоги у своїх сором’язливих дітей. Якщо дитина уникає ситуацій, які є для неї важливими або можуть бути приємними, тому що вона нервує, можливо, настав час втрутитися. Дитячий і підлітковий психолог із Дитячого центру Джона Гопкінса запропонував, щоб замість того, щоб наклеювати на дитину ярлик сором’язливої, батьки повинні описати те, що вони бачать, і нормалізувати свої почуття.
На завершення, хоча сором’язливість може бути почуттям або рисою, важливо визнати, що не всі сором’язливі діти однакові, і багато сором’язливих дітей виростають добре пристосованими дорослими. Дітям потрібна підтримка, щоб поступово подолати свою сором’язливість, і в разі потреби важливо звернутися за професійною допомогою.