Довготривала напруженість між Сербією та Косово призвела до найгіршого насильства за багато років із зростанням етнічної ворожнечі, що знаменує десятиліття кривавого розпаду Югославії. Косово проголосило свою незалежність від Сербії більше десяти років тому, але остання продовжує відмовлятися визнавати цей крок. Тим часом вторгнення Росії в Україну додало ще один вимір протистоянню. Триваюча напруженість між владою Косова та сербською меншиною також викликала занепокоєння, що призвело до найгіршого насильства за останні роки.
Однією з головних рушійних сил ескалації напруженості між Сербією та Косово є переважно етнічне албанське населення Косова, яке складається з 1 особи. 8 мільйонів, серед яких понад 100 000 сербів. У серпні 2022 року влада намагалася змусити сербську меншину обміняти сербські автомобільні номери та особисті документи на видані Косово. Цей адміністративний порядок розглядався як загроза багатьом етнічним сербам, які бачили в ньому образу своєї ідентичності. Після цього велика кількість сербських поліцейських на півночі Косово пішли у відставку на знак протесту. Після арешту трьох таких офіцерів минулого року за підозрою в тероризмі члени громади відповіли протестами та блокуванням доріг.
Десятилітню історію заворушень між Сербією та Косово можна віднести до 1981 року, коли прохання Косово підвищити статус провінції в Сербії до федеративної республіки в Югославії викликало сербський націоналізм, що привело до влади Слободана Мілошевича Ці репресії викликали вимогу повної незалежності більшості в Косово. Це призвело до більш ніж десятирічної війни, яка закінчилася в 1999 році, коли бомбардування НАТО змусило сербські війська залишити Косово. Приблизно 200 000 сербських мирних жителів покинули цей район. Сербія залишається відданою запобіганню відокремленню Косова і вважає регіон своїм історичним центром, що підтримується Росією, Китаєм і п'ятьма членами ЄС.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну під керівництвом президента Володимира Путіна, відкритого прихильника Сербії, геополітичні розбіжності щодо Косово загострилися. Путін критикував Захід за подвійні стандарти, порівнюючи справу Косово з двома регіонами на сході України, які контролюються підтримуваними Росією сепаратистами з 2014 року. Лідери Сербії та Косово використали війну в Україні, щоб посилити свою риторику, з ризиком ескалації поширитися на інші нестабільні частини Західних Балкан, включаючи Боснію та Герцеговину. Миротворчі сили під проводом НАТО чисельністю майже 3800 військовослужбовців готові втрутитися, якщо стабільність буде під загрозою.
Двома ключовими гравцями в конфлікті є прем’єр-міністр Косово Альбін Курті та президент Сербії Александар Вучич. Курті звинуватив Сербію в тому, що вона служить інтересам Росії, а Вучич заявив, що косовські чиновники намагаються використати занепокоєння щодо України у власних цілях. Обидва лідери мають опонентів вдома, які сумніваються в тому, як вони справляються з повторюваною напругою, але їхнє населення залишається значною мірою вкоріненим у конкурентному націоналізмі. США мають більший вплив, ніж ЄС, на керівництво Косово, тоді як Сербія шукає підтримки Москви, а також Вашингтона та Брюсселя у вирішенні суперечки. Вучич засудив вторгнення в Україну в Організації Об’єднаних Націй, але не ухвалив санкції ЄС проти Росії. У 2022 році він отримав ще п’ять років як президент, а його партія здобула більшість у парламенті. Відмова Курті піти на будь-які поступки Сербії ще більше ускладнила будь-які переговори з сусідньою державою.
Незважаючи на те, що ЄС є ключовим інвестором в обох країнах, відносини ЄС із Сербією та Косово були напруженими. Хоча в 2013 році за посередництва ЄС обидві країни підписали угоду про торгівлю, енергетику та комунікації з баченням надання косовським сербам певного самоуправління, остання пізніше заявила, що не надаватиме автономії сербській меншині, і вимагала повного визнання Сербією до Сербія випереджає Косово в процесі переговорів про власний вступ до ЄС, причому блок висуває умовою членства вирішення протистояння між Сербією та Косово. Однак у Сербії зростає розчарування в ЄС, віра в те, що він стає все більш віддаленим і зайнятим власними проблемами.