Політичні лідери найбільших країн Південно-Східної Азії з мусульманським населенням стикаються зі зростаючим викликом релігійного консерватизму, як показали останні події в Малайзії. На провінційних виборах, що відбулися минулого тижня, ультраправі ісламістські групи досягли значних успіхів у трьох із шести штатів. У той час як мультикультурній коаліції прем’єр-міністра Анвара Ібрагіма вдалося зберегти контроль над трьома штатами, якими вона раніше володіла, вона побачила, як ісламісти захопили більше місць у Селангорі, найбагатшому штаті, який все ще перебуває під її владою.
Цей зсув у бік консерватизму відображає ширшу тенденцію в регіоні, де десятиліття економічного зростання було раптово зупинено через пандемію та глобальне уповільнення економіки. У сусідній Індонезії уряд президента Джоко Відодо змушений був піти на політичні поступки релігійним консерваторам, які набувають впливу в найбільш густонаселеній мусульманській країні світу.
Наприклад, у липні Верховний суд Індонезії фактично скасував державне визнання міжконфесійних шлюбів через тиск консерваторів. А в грудні минулого року країна прийняла комплексний закон, який криміналізував позашлюбний секс, серед іншого, підкреслюючи зростаючу владу консерваторів формувати державну політику. Рішення президента Джокові призначити високопоставленого ісламського священнослужителя своїм віце-президентом у 2019 році також викликало занепокоєння серед прогресивних людей щодо потенційного впливу на політику.
Посилення консервативної політики в Малайзії та Індонезії ставить перед такими лідерами, як Анвар і Джокові, дилему. У міру того, як консервативні голоси набувають популярності, уряди стикаються зі зростаючим тиском, щоб підкреслити свої релігійні повноваження, потенційно за рахунок економічної політики, яка стимулює бізнес та інвестиції.
У Малайзії тенденція до консерватизму значною мірою спричинена молодими виборцями, яких приваблює ідея політики, заснованої на вірі. Ці виборці вважають таких лідерів, як Мугіддін, суперник Анвара, більш ісламськими та краще підготовленими для керівництва країною. Ініціативи Muhyiddin з надання допомоги під час пандемії зміцнили це уявлення багатьох молодих малазійців.
Однак проведення консервативної політики пов’язане з економічними ризиками для цих країн, особливо коли йдеться про залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Інвестори все більше звертають увагу на екологічні, соціальні та управлінські проблеми (ESG), а країни, які впроваджують драконівську соціальну політику, ризикують відлякати інвестиції. Компанії, що працюють у цих регіонах, повинні пам’ятати про суспільні тенденції та потенційні нормативні вимоги, які можуть вплинути на поведінку споживачів.
Релігійна освіта відіграє значну роль у формуванні консервативних поглядів у Малайзії та Індонезії. Обидві країни мають мережу ісламських дошкільних закладів, що сприяло зростанню релігійного консерватизму серед підростаючого покоління. Крім того, неспроможність національних систем освіти в цих країнах призвела до опори на релігійні школи, що ще більше посилює консервативні ідеології.
Завдання для таких лідерів, як Анвар, полягає в тому, щоб протистояти спрощеним повідомленням консервативних партій, зокрема уявленню про те, що іслам знаходиться під загрозою, а вибори є полем битви для мусульман, щоб захистити свою віру. Таке повідомлення, яке ґрунтується на думці XV століття, резонує з багатьма виборцями, але перешкоджає зусиллям щодо просування прогресивної політики та розбудови нації.
Лідери Малайзії та Індонезії застерегли від надання занадто великої влади релігійно орієнтованим політичним партіям. Президент Джокові постійно виступав проти «політики ідентичності», наголошуючи на важливості інклюзивного управління. З іншого боку, прем’єр-міністр Анвар дозволив арештувати осіб, які використовують релігію та расу для підбурювання інакомислення.
Пошук балансу між релігійними міркуваннями та прогресивною політикою буде вкрай важливим для лідерів Малайзії та Індонезії. Успішне вирішення цієї проблеми не лише вплине на політичний ландшафт, але й визначить, чи зможуть ці країни продовжувати залучати інвестиції та стимулювати економічне зростання в епоху після пандемії.