Нова Зеландія готується зробити невеликий, але важливий крок у переосмисленні своїх правил щодо нерухомості, який може призвести до нової хвилі заможних іноземців на ринок житла. Після років жорсткого контролю над іноземною власністю уряд вирішив послабити обмеження, але лише для тих, хто знаходиться на самому верху спектру. Нова політика, представлена цього тижня, дозволить власникам так званої золотої візи купувати житло вартістю від 5 мільйонів новозеландських доларів, відкриваючи вузькі двері до куточка ринку, який давно був недоступний для нерезидентів.
Зміна не відбудеться негайно — нові правила будуть пов'язані з майбутніми реформами Закону про закордонні інвестиції, які, як очікується, набудуть чинності до кінця року. Тим не менш, прем'єр-міністр Крістофер Лаксон не гаючи часу представив цей крок як частину своїх ширших зусиль, спрямованих на вдихнення життя в економіку, яка страждає від млявого зростання. На його думку, пропонування заможним інвесторам можливості володіти шматочком Нової Зеландії — це спосіб залучити капітал, ідеї та довгострокові зобов'язання в країну.
Лаксон чітко сформулював це: Нова Зеландія конкурує з майже 200 іншими країнами, всі з яких прагнуть залучити світових інвесторів, які можуть вибирати, куди вкласти свої гроші та свої сім'ї. Програма «золотої візи», перезапущена п'ять місяців тому під назвою Active Investor Plus, була розроблена для залучення заможних осіб через право на проживання, пов'язане з інвестиціями. Тепер, поєднуючи це з доступом до елітної нерухомості, уряд сподівається отримати перевагу.
Цифри показують, що інтерес є реальним. Станом на кінець серпня Імміграційна служба Нової Зеландії зареєструвала понад 300 заявок на візи, що охоплюють близько 1000 осіб. Це являє собою потенційні сукупні інвестиції майже в 2 мільярди новозеландських доларів, причому близько 40 відсотків заявників походять зі Сполучених Штатів.
Протягом більшої частини останніх семи років іноземні громадяни практично не мали шляху до ринку нерухомості тут. Громадяни, резиденти та покупці лише з двох країн — Австралії та Сінгапуру — могли вільно купувати житло. Заборона, запроваджена колишньою прем'єр-міністркою Джасіндою Ардерн, була пов'язана з побоюваннями, що іноземні гроші завищують ціни та не пускають місцевих жителів.
Навіть зараз кількість будинків залишатиметься дуже обмеженою. Дослідження консалтингової компанії з нерухомості Cotality оцінює, що по всій країні налічується близько 7000 будинків вартістю понад 5 мільйонів новозеландських доларів — це лише частина житлового фонду, менше ніж піввідсотка. Основна частина розташована в Окленді, комерційному центрі, а інші — в Квінстауні, курортному містечку Південного острова, відомому своїми гірськолижними схилами та розкішним туризмом. Але лише кілька сотень таких будинків щороку виставляються на ринок, а це означає, що пропозиція для іноземних покупців залишатиметься обмеженою.
Дехто вважає, що цих змін достатньо, щоб перепозиціонувати Нову Зеландію як бажане місце для заможних мігрантів. Стюарт Неш, колишній міністр уряду, який зараз консультує клієнтів з високим чистим капіталом, сказав, що двері, які раніше були зачинені, знову принаймні прочинені. Для інвесторів, які хочуть більше, ніж картка резидента, можливість купити будинок у країні може бути вирішальним фактором.
Але чи матиме це значення для пересічного новозеландця, який намагається купити свій перший будинок? Ймовірно, ні. Дані показують, що до заборони у 2018 році іноземні покупці становили лише крихітну частину загального обсягу продажів — від 2 до 3,5 відсотка. Економісти зазначають, що на загальний ринок житла набагато більше впливають внутрішні фактори, такі як зайнятість, правила кредитування та обмеження пропозиції. Ціни вже знизилися цього року, а липень став четвертим місяцем поспіль зниження.
Люксон представив цю політику як компроміс, баланс між побоюваннями щодо іноземної власності та реальністю конкуренції за світове багатство. Обмежуючи покупки трофейною нерухомістю, стверджує він, уряд залучає інвесторів, не розпалюючи ширші проблеми доступності. Критики, безсумнівно, обговорюватимуть цей баланс у найближчі місяці, але одне зрозуміло: після років ізоляції від чужинців, Нова Зеландія поступово повертається до поля зору світової еліти.