Протягом покоління Китай став найбільшим суверенним кредитором для економік, що розвиваються, дотримуючись моделі розширення бізнесу та нарощування впливу, подібної до поширення економічної могутності США у 20-му столітті. Зараз, коли зростає кількість бідних країн, які стикаються з борговими проблемами, Китай використовує свої величезні резерви центрального банку, щоб стати джерелом екстрених коштів для допомоги деяким із тих самих країн, яким він раніше позичав. У недавньому дослідженні економісти виявили, що з 2000 року Пекін надав щонайменше 240 мільярдів доларів допомоги 22 країнам, включаючи Пакистан, Аргентину та Нігерію. Це створило нову систему транскордонного рятувального кредитування країн, які перебувають у скрутному боргу, що кидає виклик системам під керівництвом США, створеним з 1940-х років. Китай став впливовим кредитором останньої інстанції, особливо під час пандемії COVID-19, залучивши понад три чверті грошей, або 185 мільярдів доларів, з 2016 по 2021 рік. Ця цифра перевищила 144 мільярди доларів, виділені Міжнародним валютним фондом за той самий період, хоча МВФ дійсно виділив 650 мільярдів доларів у рамках спеціального збільшення квот у серпні 2021 року, які країни могли використати для збільшення резервів. Ця тенденція також розпалює конкуренцію між США та Китаєм.
Більшість допомоги, наданої Китаєм, було надано через валютні своп-лінії НБК, які, по суті, є низькопроцентними позиками між центральними банками. Протягом останніх двадцяти років НБК домовився про обмінні угоди на суму близько 580 мільярдів доларів із 40 країнами та торговими блоками, щоб заохотити міжнародне використання китайської валюти, юаня, для торгівлі та комерційних цілей. Дослідження показало, що щонайменше 170 мільярдів доларів було використано за цими кредитними лініями 22 країнами, тоді як решта 70 мільярдів доларів надійшли через позики урядам від китайських державних банків і компаній. Збільшення обсягів кредитування через НБК пов’язане з ініціативою президента Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях» — ініціативою м’якої сили, яка профінансувала 900 мільярдів доларів США на інфраструктурні та інші проекти по всьому світу. Критики стверджують, що ця ініціатива призвела до боргових труднощів у таких країнах, як Шрі-Ланка та Пакистан, і залишила китайських державних кредиторів значною частиною боргу.
З часів світової фінансової кризи 2007–2008 років угоди про валютний своп стали загальною рисою реагування на кризу. За даними Банку міжнародних розрахунків, під час економічних потрясінь пандемії Covid-19 у травні 2020 року основні центральні банки залучили майже 450 мільярдів доларів із своп-ліній Федеральної резервної системи США. Нещодавно ФРС і чотири інші центральні банки також покладалися на існуючі лінії свопів, щоб підтримувати потік доларів у фінансовій системі на тлі наслідків краху Silicon Valley Bank, при цьому короткострокові позики зазвичай повертаються протягом кількох днів.
Нове дослідження, опубліковане 27 березня, свідчить про те, що угоди Китаю про валютний своп із країнами, що розвиваються, мають іншу мету, ніж ціль інших великих центральних банків. Відповідно до дослідження, ці країни використовують лінії для зміцнення іноземних резервів своїх центральних банків під час кризи та підтримки своїх державних бюджетів, а не для підтримки ліквідності. Це фактично перетворює НБК на кредитора останньої інстанції, яку традиційно відіграє МВФ. Дослідження, проведене економістами Світового банку, AidData, Гарвардського університету та німецького Кільського інституту світової економіки, підкреслює зростаючу важливість боргу в суперництві між США та Китаєм, оскільки дві країни борються за найкращий спосіб МВФ попереджає, що щонайменше три десятки найбідніших країн світу зараз перебувають у борговій скруті або мають високий ризик її виникнення.
Згідно з дослідженням, опублікованим 27 березня, угоди про валютний своп у Китаї відрізняються від інших, оскільки країни, що розвиваються, використовують ці лінії не для підтримки ліквідності, як-от збільшення іноземних резервів і допомога у фінансуванні державних бюджетів. Це робить центральний банк Китаю джерелом екстрених коштів, як правило, роль МВФ. Критики стверджують, що такий підхід заважає і може призвести до тривалих періодів боргових труднощів для країн-позичальників. Дослідження виявило кореляцію між стягненням своп-ліній PBOC і заборгованістю перед Китаєм. Хоча Китай зазвичай дає позичальникам більше часу для погашення кредитів замість прощення боргів, є ознаки того, що Китай стає більш обережним в управлінні доступом до своп-ліній. У Шрі-Ланці, наприклад, 1 долар. Своп-лінія на 4 мільярди PBOC була заморожена, доки країна не накопичить достатньо міжнародних резервів.